Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных

Cognosce te ipsum






Ты лучше голодай чем,что попало есть. И лучше будь один,чем вместе с кем попало (с)


URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
22:53 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
01:04 

Сірість

out inveniam viam, aut faciam
Через вікно в клас проникав вуличний шум - сіре небо вдихало свою сиру, прохолодну свіжість. Вулиці були вогкі від мокрого, перемівшаного з болотом, снігу. Взад і вперед снували люди в темний куртках, зливаючись з загальним гидким видовищем. Довірливі дерева ще восени були жорстоко обмануті осінню...вони давно полисіли і втратили свою колишню красу. Покинуті на призволяще, зустрівшись лицем до лиця з правдою, обмануті, вони могли лише змиритись зі всім та чекати свого дня. Сіра і повна шуму школа здавалась якимсь безпричинним місцем зібрання сірої маси людей, ляльок і плюшевих ведмежат. Але раптом цю тяжку, як метал, мороку прорізав вже старий і хрипкий дзвінок. Як ураган серед тихого дня все навкруг засуєтилось, мимо пролітами глупі усмішки, божевільний і абсолютно безпричинний крик і сміх, який потихньку вивітрився через вікно. Спокійно і без емоцій закриваю зошит, витягаю з-під парти чорну сумку і згрібаю в неї весь непотріб зі стола. Повільно вихожу з класу, а далі вже швидким кроком, майже наосліп, бреду по знайомим коридорам. Навпомацки знаходжу головний вихід зі школи і обертаюсь на товпу однокласників-неандертальців. Вічність, яку я так дико ненавиділа, виєвилась лиш миттю хаоса. Ступаю крок і моє лице вдаряється об холодну і сиру стіну вітру. Очі ще непривикли до денного світла. Тихо і беземоцій йду по вулицям, непомічаючи нічого навкруги. Сіре небо вже не здається таким сірим і покинутим, Богом забутим місцем, тому воно вселяє радість. Але опустивши очі на море болота під ногами, я помітила пташку. Це маленьке і бездиханне тільце затмило все небо: крила були переламані і замазані ще свіжою кров”ю, болото навколо побагровіло. Неприродньо перекошена шия повністю потонула в грязьовій ванні. А я йду далі, швидко перемішуючи гидке болото під ногами. Мені назустріч повзуть дві пенсіонерки в беретиках і розмовляюсь про свою пенсійну долю, несправедливість законів та іншу зморшкувату та посивілу єрунду. Мимо них проскочила молода студентка з грубою прозорою папкою в руках. Її нервовий крок, неначе дзеркало відображав всю суєту її буднів. А далі за нею йшла дама бальзаківського віку з пишним рижим волоссям. На її лиці, неначе червона кров, виділялясь яскрава помада та сині тіні і туш, які вульгарно доповняли образ старої відьми. На її тонких губах - усмішка лицемірства і безкінечної злоби. Біля магазину стояла купка хлопчаків, їм не було й десяти років, але в їхніх очах вже не було молодого світла дитячої чистоти. Один з них перереховував копійки з різних кишень, другий длубався у носі, інший зі всією поважністю віп-персони тримав в руках дешеву сигаретку, з якої тік сірий дим. В їхніх поглядах кипіла незрозуміла жорстокість, а по венам текла ще не виплеснута злість. В очах старших людей тремтіла ненависть невідомо до кого, але ж нікому з них не було важко усміхнутись через тупан сірої байдужісті тою заразною усмішкою, яка вселяє невідомо як у серця тиху радість. Можливо, на цю усмішку хтась тай відповів би, і тоді з сірої маси виділилось хоча б дві душі, які б вже неналежали прірві беземоційного існування. А далі ці усмішки могли б, як віруси, розповсюджуватись по безколірному існуванню безколірних людей. Мої думки перериваються: я зустрілась поглядом з бездомним, брудним собакою, який сховався від холоду під балконом чийогось будинку. Його очі бездонні, повні суму, але такі розумні і чомусь нерозуміють того, що твориться навколо. Собака відвернувся від мене. Знаю, тварини чомусь не витримують погляду людей, але таке пояснення мені не підходить, хоча я також відвертаюсь і йду далі по сірим вулицям, які вже не здаються такими сірими.

22:58 

DEPRESSION IS MERELY ANGER WITHOUT ENTHUSIASM.

out inveniam viam, aut faciam
Ніч. Тихо. Всі справи вже зроблені, а якщо ні, то марно вже намагатись щось змінити. Хтось Вже давно ніжиться в обіймах Морфея, намагаючись задати тон своєму сну, мріючи про щось нездійсненне, але надзвичайно приємне і неземне. Сьогодні вже закінчилось, але завтра ше не наступило. У деяких вікнах відблискує місяць, а інші відкрились назусріч нічному солодкому повітрю. Моє вікно закрите. Я не можу собі дозволити розкіш відкрити його навстіж. Ніби нічого серйозного - я просто не можу говорити, але це до біса неприємно. Банально. Таке враження, що апатія вчепилась мені за горло і намагається вдусити.......ну ось....приїхав тато - привіз ліки, надіюсь, що привіз

18:15 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
21:38 

Devoted to ...

out inveniam viam, aut faciam
Літо. Нестерпна спека і люди, всюди люди, які йдуть, штовхаються, кудись поспішають по справах, які абсолютно неважливі. Вже почало смеркати, але спека не хоче розтворятись у темряві...Забула представитись – мене звати...ні, мене не треба звати – в мене нема сьогодні імені. А вчора в мене ше було ім”я, але я його вже встигла забути. Здається воно починалось на „О”.
Я плачу на вулиці дощем - може, ти підеш прогуляєшся без парасолі, і тоді мої кислотні сльози знищуть твої очі. Ти знаєш, як це - бути сліпим? Ти більш ніколи мене не побачиш і не зможеш зіжмакати, як стару фотографію, щоб покласти в кишеню, а потім знову витягнути, розпрасувати і вдихнути в неї біль, щоб оживити атрафовані почуття. Почуття кишенькового формату – це вигідно. Ілюзорність такого існування мене завжди притягувала, бо найбільш реалістичним у ній мені здавався ти, зі всіма твоїми достоїнствами, які я боготворила, і твоїми недостатками, які я ідеалізувала. Але в один день все навколо почало падати, валитись в моєму ілюзорному світі, але насправді нічого такого не сталось – просто я випала з твоєї кишені і побачила, яка я маленька у твоєму реальному світі. Рости - єдиний для мене вихід... Але не для того, щоб потім, на повний ріст, появитись перед тобою і дати зрозуміти, від чого ти відмовився. В мене інші плани. Звичайно, мені жаль, що наступного разу, коли я тебе побачу на вулиці, я не подивлюсь на тебе тим своїм поглядом, який завжди заставляв тебе витягувати мене з кишені, я більше не буду чекати на твій дзвінок, більше не буду малювати твої очі в своїй уяві, не буду усміхатись, коли ти мене цілуєш. Я перший і останній раз плачу дощем кислотними сльозами. Я уявляю, як мої сльози подають на твою шкіру, як вони роз”їдають її, знищують, як вона закипає, покривається чорно-червоними пухирцями... А знаєш, що тебе найбільше болить? Те, що я не біжу заліковувати твої рани, не беру бинт і не лікую опіки, які сама зробила. Я тепер не твоя маленька лялька кишенькового формату. Дивно якось, в мене чомусь таке враження, що я – не я...Я не жартую....Десь поділась та маленька дівчинка, яка весь час намагалась знайти свою ляльку в попелі. Таке враження, що щось, якийсь дух, влетів в мій розум через очі і я більше не контролюю себе.Я раптом перестала тебе боятись, я раптом зрозуміла, що ти й сам можеш забинтовувати свої рани, а я – не твоя лялька.
Пам”ятаєш, як ми вперше зустрілись... А я не пам’ятаю. Добре, що пам’ять стерла з моєї зварйованої уяви такі подробиці, але мені жаль, що я не можу забути твої гострі риси обличчя, твій отруйний голос і приємний, до божевілля приємний і черствий, запах.



01:32 

out inveniam viam, aut faciam


21:21 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
22:56 

out inveniam viam, aut faciam
і для чого мені цей щоденний???
я розумію, для чого вела нормальний, паперовий щоденник впродовж 2 років, але для чого мені відкритий віртуальний щоденник , я не знаю. тож ненормально писати свої думки, знайчи, шо їх прочитають абсолютно незнайомі люди....хоча те, що незнайомі - це добре, бо ......хм, сама не наю чому, але добре.

00:03 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
21:46 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
22:31 

out inveniam viam, aut faciam
Ну як вам нове оформлення щоденника?

23:19 

тепер я викажу все своє "фе"

out inveniam viam, aut faciam
хоча,якщо чесно, то мені вже говорити не хочеться після вчорашнього "вирізано цензурою". Львів гниє, люди давляться, люди ріжуться, а ше маси ідіотів намагаються вилізти по головах, щоб подивитись на то чудо!
А день почався спокійно-преспокійно. зі святковим настроєм я розплющила свої оченятя, трохи ними покліпала, солодко потягнулась і почалапала в ванну, щоб привести себе в порядок...потім спутилась на кухню і привітала зі святом маму і татка...далі почалась ранкова типова рутина, тому я скорочу мою розповідь і почну з того місця, коли я ,мама й тато вийшла на вулицю. Пташки співали, сонечко світило, татів друг нас підвіз до центру, батьки десь пішли собі, а я зустрілась з Настьою біля пошти, з Таньою біля Міцкевича, з Юлькою і Іркою біля Коника... В такій компанії ми гуляли по центру, дивились на різних майстринь і майстрів на Валовій, розлядали ретро-запорожців, дивувались кількості людей в центрі міста ( ми ще не знали, що нас чекає через кілька годин).
Тоді ми вирішили піти в парк культури, де зустрілись з рештою знайомих. все було б добре, якби Настю і не потягнуло пройтись і подивитись шо де і як...скорочую, залишились тільки я , НАстя і Таня - решту ми більше в той вечір не побачили. ми повільно пошпацерували до центру, де Настя мала зустрітись зх батьками..весь той час мене прсто виводив з себе оптимізм моїх подруг : їх абсолютно не обходила та вся п"яна наволоч навколо, скло під ногами і п"яні, чи то обкурені гопи, які до нас весь час приставали...але добре, що Настіні батьки виявились в центрі. Отже це вже була 9 година вечора, скоро мало початись світлове дійство, про яке так багато говорилась у змі, а знайомі просто прожжужали всі вухи всім і вся про те, як довго до того всього готувадись, старались, а вийшла ось така дупа...В ідеалі над оперним мали спроектувати лазарами відображення самого оперного, для цього напустили туману, але він не сконцентрувався над театром, а полетів собі в гору, тому світловий оперний не було на чому проектувати.після такого облому організатори вирішили потішити натовп ліхтариками, які світили по небу туди-сюди і безліччю феєрверків, які можна побачити на кожному святі... хоча я навіть цього не бачила, бо вся наша група вирішила плюнути на це все і піти додому, але не тут то було....Спочатку треба було якось перейти проспкт Свободи. головна вулиця міста перетворилась в збіговисько п"яної наволочі, яка лізе один одному на голови, шоб побачити чудо-шоу. не наю як, але нормально обійти проспект нам не вдалось і в один момент ми попали майже в центр того збіговиська: люди штовхались, діти плакали, п"яні ідіоти намагались вхопити за м"яке місце. Настя не витримала і розревілась. Дивно, що я не послідувала її прикладу...з горем-пополам, ми якось вибрались звідти. Мені навіть важко описати, що я думала ті кілька десятків хвилин, коли опинилась серед некерованої маси людей. Зараз вже все загалую, як уві сні. якісь крики, штовханина, ніхто не розуміє, що робиться, а в голові тіки мільйони думок, які не мають абсолюно ніяких причинно-наслідкових зв"язків. єдине, що хочу сказати : я рада, що я жива!!! нажаль, не всім так пощастило...

Сьогодні в мене вже не було бажння куди-небуть йти, тому майже весь день я була вдома, їздила тіки з батьками в Брюховичі , а потім нам вдалось припаркуватись недалеко від центру і випити кави в Віденьській кав"ярні, а я ше з"їла дві порції струделів і залишилась цим дуже задоволена...

в мене вже нема бажання перечитувати те, шо я тут понаписувала, тому вибачаюсь за помилки.
Настрій на нулі, а все через те, що в котрий раз розчаровуюсь в нас самих же, в львів"янах. Ми не можем організувати нормального свята, не можем відремонтувати дороги і місто, не можем почистити Полтву, але коли приходить момент для того, щоб революціонувати, кричати гасла і бити себе в груди :"я - патріот!" - ми перші.
мені просто соромно

22:39 

out inveniam viam, aut faciam
На четвер я маю нописати автобіографію, тобто дві : одну стандартну, а другу в художньому стилі... Звичайну вже написала, а от художній стиль - то трохи проблема....от зараз пишу..........як напишу то покажу - дуже хочу почути критику

18:39 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
00:06 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
16:31 

out inveniam viam, aut faciam
Мені лінь вчитися, мені лінь взагалі що-небуть робити. Я хочу сидіти за компом читати ЧУЖІ історії і їсти цукерки. Я це зараз і рблю, але в мене завтра семінар з історії. шо робити??? нічого не буду робити, ще трохи посиджу, а потім почну думати. і хто придумав ті семінари? певно, злющі викладачі, от такі як наш з теорії - їм робити нічого, тому вони мучають і питтають студентів......я, звичайно, розумію, що несу брєд, але якшо мені хочеться нести брєд, їсти цукерки інчого не робити, то це не значить, що це погано. це взагалі не погано, але й не добре....от я їм цукерки і потихеньку доходжу до висновку, що в мене криві, коротки і товсті ноги, шо робити? не їсти цукерки? нє-а! чи може почати ходити на фізкультуру? нє-а...в мене сьогодні було таке враження, що щось має обов"язково статися, але точно я не знаю, що це б мало бути, однозначно, щось неординарне, але нічого не сталось.....скучно......може, піти вчитися?......нє-а......хоча я таки знаю, що це б мало бути, але нічого не сталося.....хочу на море....і взагалі я замерзла, йду щось вдіну тепліше........вділа - так краще....і ноги в мене не криві, і не короткі, і не товсіті ..... я тільки-що себе в дзеркалі бачила - мені полегшало....можу з чистою совістю доїдати пачку з цукорками, а потім братися за другу

17:58 

я сі тішу

out inveniam viam, aut faciam
ха-ха, мені на завтра не треба нічого вчити, бо буде тільки перша пара!!!
я ж казала, шо сьогодні має шось та й статись...
Юрфак VIVAT!!!

18:13 

lock Доступ к записи ограничен

out inveniam viam, aut faciam
Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

URL
18:08 

out inveniam viam, aut faciam
Скучно, сумно, пусто і душу нікому продати...
зі мною давно такого не було. дивне відчуття, яке наростає з кожним днем, з кожним ранком, коли приходиться відривати заспані очі від снів, думки від мрій і вертатись до реальності... а проблема в тому, що такої реальності я й сама хотіла вже давно, тіки ніяк не могла наважитись реалізувати свої думки, і ось наважилась - для чого? мені тепер тільки гірше. залишається тільки гріти себе думкою, що я можу все змінити...я ж можу, правда?! можу, але ніколи не наважусь - гордість не дозволяє. Гордість заставляє надівати маску і вдавати, що все ок, бо життя продовжується і всім пофіг, шо в один прекрасний момент я додумалась на все плюнути і потім ше й розтерти до блиску, щоб сліду не залишилось... хм, тепер жалію... це що - депресія??? але в мене її не може бути. я собі такої слабості не можу дозволити, хоча шо я говорю - вже дозволила і розкисла, розлізлась, розтеклась по обривкав, уламках, руїнах себе самої...


це був ліричний відступ, який до моїх реальних і справді важливих справ не має жодного відношення.
Вихідні в мене були пречудові вихідні: ходила в кіно, по магазинах, була в Віденській, де з"їла свій улюблений струдель і печене яблуко після нелегенької вечері. А ше я поправилась!!! важу вже майже 50 кг - майже моя норма і це значить, що моя вага після ангіни стабілізується...що може бути кращим? хм, багато-чого, але рештою важливих речей мені не хочеться забивати собі мозок....взагалі мені нічого не хочеться

22:08 

out inveniam viam, aut faciam
а завтра теорія....вчуся, вчуся і вчуся..........а ше боюся, боюся і боюся, на минулому семінарі той "вирізано цензурою" 8 двійок вліпив, мені не вліпив, тому цього разу може запитати.......бррр....... шо то буде......

Думки кишенькового формату

главная