Calipso_nymph
out inveniam viam, aut faciam
Я не можу поділитися ні з ким тим, що зараз відчуваю. я Відчуваю самотність. Сьогодні я дома сама. Скучно. Пусто. Беземоційно. А хочеться емоцій. Хочеться танцювати...танго....цілу ніч. Танцювати так, як я ще не вмію, але так, як я танцюю у своїй уяві: природньо, вільно, легко, розслаблено, бездумно віддавшись відчуттям, дихаючи музикою, з заплющеними очима. Танго затягує. Жахливо затягує. Робить тебе залежним після першої мілонги...ні, таки після першого ж танцю. Я добре пам"ятаю, що переживала в той вечір: всі свої емоції, відчуття, а найбільше - страх! Мені було страшно, я почувалася дуже невпевнено, навіть сковано. Мене ніхто не запрошував. на мене ніхто не звертав уваги, бо я залізла в кут, де мене майже і не було видно. А потім... крок мені назустріч, протянута рука, запрошення на танець і його слова "ти тянешся до мене, а я до мене", близькі обійми. перші невпевнені кроки... і понеслося...
З того часу пройшов майже місяць.
Таке дивне відчуття ейфорії. Таке відчуття дивне, ніби закоханість, але нема в кого...Це відчуття не зникає, хоча іноді воно притуплюється...
А зараз мені знову хочеться танцювати...танго...цілу ніч...до болі в ногах, руках, до болі у всьому тілу, до повного виснаження... так, щоб від мене не залишилося нічого живого...а потім впасти і заснути міцно. дууже міцно. щоб навіть нічого не снилося...а зранку прокинутися..... щасливою...