Холод....
знову цей осінній холод, який я жахливо не люблю...
сонце світить яскраво, намагається мене зігріти, але не виходить - все марно...
сонце не може мене зігріти... краще кава: солодка, гірка і гаряча.
сьогодні я додала до кави шоколад, корицю і перець - такий дивний смак, але мені подобається.
запах заспокоює і зігріває....
так спокійно і приємно жити і моєму світі, такому маленькому-маленькому, який може поміститись в кишеню. в мою власну кишеню. я більше ніколи нікому не віддам свій світ. я сам буду носити його в кишені, а коли мені раптом стане холодно, то я зможу в ньому сховатись і стати такою маленькою-маленькою, щоб мене ніхто не знайшов...
я більше ніколи нікому не віддам свій світ.....
колись я читала про те, як ворожити на кавовій гущі... спрабувати?
Цікаво, чи можна отак по візерункам на дні філіжанки побачити те, що чекає в майбутньому?
кожен день ми приймаємо безліч рішень, які перекреслюють дорогу назад, але визначають шлях, яким підемо далі. einmal ist keinmal - відомий вислів, який я ніяк не можу зрозуміти. прийняти рішення раз - це те саме, що не приймати рішення зовсім? чи не означає це те. що таким чином всяка відповідальність за наші вчинки зникає? коли я приймаю рішення, то ніколи не буду знати, чи воно правильне, бо життя - це не якийсь урок фізики чи хімії, де можна експериментальним шляхом визначити, що правильно, а що ні.....на уроці хімії (чи фізики - хто що любить) завжди можна виправити свою помилку, а в житті...?
жаль....я б хотіла мати можливість подорожувати в часі, щоб виправляти помилки, бо я їх страшенно боюсь...