не знаю, що думати і не знаю, що тут писати.....
минулого тижня я була в Карпатах, де познайомилась з одним ну дуууууууже класним чуваком....от тіки проблема, що він на 10 років старший від мене....
сподобалась я йому одразу, він мені - не одразу, але з часом почала відчувати до нього симпатію.... а після поїзди ходила вся задумана, замріяна, може, й закохана....
він любить БІТЛЗ!!!!
в нас взагалі схожі погляди і смаки - це так дивно....
в нього приємний погляд, добрий і лагідний....
слова до купи не клаються.....важко так передати емоції словами....
а емоцій і справді багато, бо я ніяк не можу зрозуміти, яке в мене до нього ставлення, бо при ньому я почуваю себе дуже впевнено і спокійно, але коли його біля мене нема, то починається щось божевільне!!! знаєте, оце таке відчуття, коли здається, ніби в животі метелики крильцями тріпочуть, ніби такі лоскотки - ото в мене щось таке, а голові броунівський рух.....а ще страх, що більше ніколи його не побачу, не зважаючи на те, що по його словам, ми зустрінемось знов....
сьогодні звернула увагу на колір його очей і волосся : зелені, світло-русе.....
після поїздки була впевнена, що йому дуже подобаюсь , а зараз вже не знаю.....я одтримувалась свого правила : нічого з себе не корчити і поводитись природньо.... ну от і побачим, чи я йому подобаюсь така, як я є, чи ні....якщо ні, то- то ні....а якщо так....то не знаю, що тоді....я взагалі не знаю, що тоді....блін...хватить себе настроювати на погане.....
якщо в цього світі існує якась вища сила, то вона недопустить того, що хлопець, в якого я закохалась ( то закоханість - не кохання) вперше за 4 роки, буду до мене байдужий....
не знаю, що робити і що думати.....
а між іншим, Фунтік далі щось дрипається, але що мені до того Фунтіка..... і як він мені міг подобатись....
а то є я - така , як йому запам"яталась перший раз