Перечитала білібирду, яку написала вчора і трохи сама з себе в шоці..... в емоціях писати класно, коли тебе не дборгають кожні кілька секунд, і коли можна сконцентруватись, вловити нитку за якою йдеш і писати, писати писати.... а получилтсь якісь ривки і дьорганина... не люблю такого....
мене дещо мучить... щось про, що мені дуже важко говорити.... але й важко мовчати...
дивно якось..... чогось більшість моїх знайомих і друзів страшенно бояться мене образити, бояться надавити на мене надто сильно, бо раптом роздусять... беее, ну я ж не тютя якась, щоб наді мною так трястись.....