Вже кілька днів хочу написати тобі прощального листа, якого ти вже ніколи не прочитаєш...
Я дивлюсь на твою фотографію і мені здається, що твої губи повільно розтягується в усмішці. Ти мені усміхаєшся. Як же я люблю твою усмішку, твої надзвочайно добрі очі. Хочеться доторкнутись, але ти так далеко.... Ти завжди був надзвичайно далеко від мене. Навіть на долі секунди не дзволив мені наблизитись ближче до твоєї душі. Навіть, коли я дивилась тобі в очі, я почувалась самотньою. Ми були самотні обидвоє,хоч і трималися за руки.
Пам"ятаєш, як ми вперше зустрілись? Я теж пам"ятаю. Моя пам"ять ще не встигла стерти такі подробиці.
Ти дивився на мене своїм холодним погляд...так пристально, так уважно. Дивився, як я сміялась, як говорила з іншими, заставляла інших дивитись на мене з захватом, а ти.... Час від часу я дивилась в твою сторону і зустрічалась з твоїм поглядом. Цей погляд проникав в середину душі, заставляв стискатись серце, заставляв слова застрягати в горлі. Ніхто навколо нічого не помічав. Навіть те, що слова застряють. Ми двоє грались в цю гру. Мабуть, то був єдиний момент, коли я була разом з тобою і не почувалась самотньою. Здавалось, що сотні тонких никок, ніби павутинок, прив"язують мене до тебе.
Потім ще кілька днів я тебе не бачила. Кілька днів, коли сонце світило яскравіше, коли дощ падав рясніше, коли кльори здавались яскравішими, а люди - привітнішими, коли гротеск всього навколо засліплював очі... все це швидко так минуло...
Пам"ятаю, як ти вперше взяв мене за руку. Ніжно, ніби боявся надто сильно стиснути, ніби боявся роздусити. В тебе красиві руки.
Пам"ятаю перший наш поцілунок. Пам"ятаю твої руки на своїй спині. Пам"ятаю твій запах. Пам"ятаю кожне твоє слово сказане в ту ніч.
Я не хочу забувати нічого. Хочу, щоб кожна риса твого обличчя закарбувалась в моїй пам"яті. Хочу, щоб кожне твоє слово залишилось десь глибоко в моїй душі назавжди.
Я хочу загубитися краплею в морі своїх спогадів про тебе. Хочу змішатися між піщинками пустелі мрій про тебе.
Але, мабуть, не зможу, бо краплю накриє хвиля байдужості, яку я так добре пам"ятаю. Піщинку вітер перенесе на дюну холодності. Я надто добре пам"ятаю цю раптову байжужість, яка була паралічем моїх почуттів, передчасною їхньою смертю.