воскресенье, 04 февраля 2007
як я вже казала, моя казочка надихнула одного мого знайомого на написання своєї казочки...
ось, що в нього получилось...
читать дальше
в чорному-пречорному всесвіті на чорній-пречорній планеті в чорній-пречорній державі в чорному-пречорному місті на чорній-пречорній вулиці пролунала фраза: "Куме, нах... ми палили ту ґуму???"...
Це був жарт...тепер розпочнемо нашу розповідь...
Десь в далекій галактиці буда планета, дуже схожа на Землю, але називалась вона Мангос. На ній було два великих острови Блізірдія, яка славилась своїм войовничим та безжалісним нородом та Аліанленд, де жили спокійні роботящі люди. Ці острови розділяв величезний океан. Про те, як пізніше виявилось, там був ще один маленький острів, де мешкав великий мудрець – Абібас, такий собі старий дідок, з добрим серцем і довжелезною бородою, проте в нього була єдина вада, він любив трохи випити, але те трохи переростало у « і знов набрався в зюсюку» … і була у нього каменюка Рубіліус, за допомогою якої він міг варпитись у всі міста обох островів, а ще в Абібіса був вірний помічник Піман, який вічно за ним лазив. Іноді Абібас брав той Рубіліус, телепортувався в якесь місто на островах, і спостерігав за народом. Вертаючись на свій острів, любив навідати якийсь міський паб де і напивався в хряпу. Мешканці обох островів чули легенду, що є якийсь старий алкоголік, що має варпи в усі міста континентів. Звичайно увесь народ був зацікавлений у тому, щоб вичислити того старигана, і використовувати варпи у своїх цілях.
Оскільки океан між островами був не дружелюбний, Аліанлендці прагнули доставляти швидко та безпечно свої товари на Блізірдію, водночас Блізірдцям було пофіг на товари сусідів, вони пригнули швидко переправляти свої могутні війська на Аліанленд та захопити весь острів, а його мешканців зробити своїми рабами. І було б все добре, якби Абідісу не захотілось полетіти в Грімар – столицю бліздірії, та мало того, щоб як завжди навалитись там до степені обнімання унітазу, та ще й без свого помічника. Ну ось він уже в Грімарі, п’яний, в туалеті на колінах бесідує з паном “білим”. Раптом до нього підходить тутешній авторитет Гапачан. Та запропонував Абібісу свою руку допомоги, і сказав: - “Тебе притягує до унітаза не те що ти п’яний, а те що в тебе в кишенях лежить. Ось згадай заповідь Божу «поділись з ближнім своїм » і коли ти це зробищ, твої ноги набудуть неймовірної сили і ти повстанеш над згубним унітазом, що висмоктував душу з тебе …” в кінцевому результаті переконав старого, і той п’яний примурок віддав Гапачану все, що лежало у нього в кишенях: гроші, кредитні картки, побілку та саме головне – Рубіліус. (це треба бути таким дауном, щоб віддати таку каменюку). І тут слова милого Гаппачана збуваються, в Абібаса ноги набувають невиданої сили і возносять його над згубним унітазом, а може він просто уже почав протре звівати, хто того старого хрона знає. Гапачан був не сильно дурним, майже зразу в’їхав, що та каменюка не проста, а якась з прибамбасами, і питає старого:
- Що то за прикол блискучий?
Видно Абібаса ще несильно попустило, і той … розказав Гапачану, що це ключ до всіх міст обох континентів. Хлопця від радощів чуть інфаркт не схопив, і він щоб хоч якось віддячити старому, поселив його в п’ятизірковому готелі. Але так як всі люкс номера були зайняті, він поселив його в економ класі, в підвалі, підзамок.
в мене нема коментарів...не кожному дано писати