out inveniam viam, aut faciam
А н н а

Кому ж таки не треба мрій, Долорес?

У мене є одна - дитяча - мрія...

Либонь, вона повстала з тих казок,

що баяла мені, малій, бабуся, -

я так любила їх...

Д о л о р е с

Яка ж то мрія?

А н н а

Ет, так, химери!.. Мариться мені

якась гора стрімка та неприступна,

на тій горі міцний, суворий замок,

немов гніздо орлине... В тому замку

принцеса молода... ніхто не може

до неї доступитися на кручу...

Вбиваються і лицарі, і коні,

на гору добуваючись, і кров

червоними стрічками обвиває

підгір'я...

Д о л о р е с

От яка жорстока мрія!

А н н а

У мріях все дозволено. А потім....

Дол о р е с

(переймає)

...Один щасливий лицар зліз на гору

і доступив руки і серця панни.

Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась,

бо та принцеса - то, звичайно, ти,

убиті лицарі - то ті панове,

що сватались до тебе нещасливо,

а той щасливий лицар - дон Гонзаго.

А н н а

(сміється)

Ні, командор мій - то сама гора,

а лицаря щасливого немає

ніде на світі.

Д о л о р е с

Се, либонь, і краще,

бо що ж ти можеш лицареві дати

у надгороду?

А н н а

Шклянку лимонади

для прохолоди!