out inveniam viam, aut faciam
Спілкування дивне... на відстані. А з іншого боку, ніби між друзями, що давго-довго не бачилися, але давним-давно були дуже близькі. А ще дивні пробіли між словами. Вже й не знаю, на що звертати увагу: чи то на пробіли, чи то на слова, чи на інтонації і жести... Часто те, що залишається несказаним, буває вломлюється між рядків - десь між поглядами і рухами, відтінками голосу і видами усмішок.
Ти знову такий далекий і такий близький. Скільки я вже всього про тебе писала, що сумніваюсь, чи зможу написати щось нове...
І як не банально, але я не пам"ятаю, коли тебе вперше побачила... Перебираю в голові уривки спогадів і натикаюсь на твій погляд, пронизливий і холодний...
Сьогодні було холодно, а вітер проникав в найпотаємніші куточки душі... В такі моменти я завжди йду з гордо піднятою головою, прямою спиною і не тремчу від холоду, неначе загублений осінню листок. Це насправді дуже легко. надзвичайно легко вдавати, що тобі тепло, коли насправді холодний вітер намагається зупинити рух крові. і так все життя : завжди вдаю, що все добре... Люблю усміхатися, коли сльози навертаються на очі...
знов якусь сопливу, сентиментальну розмазню нашкрябала
Ти знову такий далекий і такий близький. Скільки я вже всього про тебе писала, що сумніваюсь, чи зможу написати щось нове...
І як не банально, але я не пам"ятаю, коли тебе вперше побачила... Перебираю в голові уривки спогадів і натикаюсь на твій погляд, пронизливий і холодний...
Сьогодні було холодно, а вітер проникав в найпотаємніші куточки душі... В такі моменти я завжди йду з гордо піднятою головою, прямою спиною і не тремчу від холоду, неначе загублений осінню листок. Це насправді дуже легко. надзвичайно легко вдавати, що тобі тепло, коли насправді холодний вітер намагається зупинити рух крові. і так все життя : завжди вдаю, що все добре... Люблю усміхатися, коли сльози навертаються на очі...
знов якусь сопливу, сентиментальну розмазню нашкрябала
-
-
18.02.2008 в 11:48-
-
18.02.2008 в 21:39