out inveniam viam, aut faciam
останні два роки живу, як уві сні... іноді я забуваю, скільки мені років....може, мені ще 18 ?
в мене нема страху дорослішати. просто таке враження, що я зупинилася. стою десь на роздоріжжі і довго. дуже довго думаю, куди мені йти.... насправді. це тільки враження, бо я весь час кудись йду. крок за кроком. слово за словом, подих за подихом я невпинно наближаюсь до.... я б хотіла написати, що наближаюся до якихось змін, нових подій, ще чогось такого. але не можу, бо в мене попереду просто тупік...
а ще недавно все було так гарно, так просто, так легко дихалося....тепер все найкраще стало найгіршим, все перевернулося, помінялося місцями....і я навіть знаю що, але не скажу, навіть не буду про це думати. бо це дуже і дуже страшно визнати таке, тому я не буду.....треба далі вдавати , що все саме так, як треба і ніяк інакше....гниєм і покриваємось плісінню...
в мене нема страху дорослішати. просто таке враження, що я зупинилася. стою десь на роздоріжжі і довго. дуже довго думаю, куди мені йти.... насправді. це тільки враження, бо я весь час кудись йду. крок за кроком. слово за словом, подих за подихом я невпинно наближаюсь до.... я б хотіла написати, що наближаюся до якихось змін, нових подій, ще чогось такого. але не можу, бо в мене попереду просто тупік...
а ще недавно все було так гарно, так просто, так легко дихалося....тепер все найкраще стало найгіршим, все перевернулося, помінялося місцями....і я навіть знаю що, але не скажу, навіть не буду про це думати. бо це дуже і дуже страшно визнати таке, тому я не буду.....треба далі вдавати , що все саме так, як треба і ніяк інакше....гниєм і покриваємось плісінню...