хочу, щоб все було гарно, як на картинці... якійсь гарній... наприклад, тій, що в мене на дизі. Але так не буває...
а як буває???

---

зараз я жахливо втомлена, бо зле спала вночі. сама не знаю чому, аде спати не могла: крутилася, переверталася, вставала, ходила по кімнаті, знову лягала, дивилася в потолок і злилася, бо не могла заспокоїтися. дивно, але неспокій не пройшов. може, має статися щось погане? надіюся. що ні.... то все вигадки моєї зварйованої уяви.
завтра буде рік, як ми з Романом зустрічаємось...аж невіриться....

---

шось мені не подобається цей диз, глямурний якийсь
це не для мене...

---

сиджу у вітальні...
Роман миє посуд на кухні..
готували разом
піццу
все якось дуже спокійно
проводим весь час разом
я розівчилася писати
думки не можуть розміститися комфортно у словах, які друкують мої пальці
йду допоможу романові на кухні прибрати

---

Франчесо Петрарка

Сонет 61

Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де постеріг я ті сяйливі очі,
Що зав'язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім'я
Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в'яне, —
Й ти, неподільна радосте моя!

---

треба тут щось написати, щоб не попасти в архів

---

і шо я маю тут писати?
ну все добре
нічого такого поганого не стається
чи то я отупіла і розівчилася писати?

---

болить серце і душа, болить голова і тіло...
розриваюсь на дрібні уламки. моя впевнененість зникає.
перша сварка за 10 місяців. раніше ми ніколи не сварилися, все спокійно і легко вирішувалося. ми дуже раділи і навіть гордилися тим, що не сваримося, що в нас стосунки не такі, як в інших. а як виявилося, не багато треба, щоб все зруйнувати....
вчора я, Роман, Настя і Олег поїхали на вечірку в Піікасо в стилі 60х рр. музика була не 60х, а 40х, організація лагала. Романа то страшно бісило і він дуже харився, а заодно харив і мене. відчувала себе смітником для його негативних емоцій. важко про то все писати. сиджу тут і реву тихенько, але хочеться щось ламати і рвати, щоб випустити все, що в мені накопилося. довго на тій вечірці я не витримала, висказала все, що думаю і сказала, що хочу додому. він запропонував вийти. вийшли, сіли в машину. він почав вибачатися, хотів розтавляти точки над "і", намагався мене обняти, а мене то ще більше нервувало. він мені ніяк не давав завести машину, але потім я все таки її завела і ми поїхали. спочатку завезла Романа , а потім поїхала додому. одразу задзвонив телефон- я збила. виключила звук і вже просто не відповіла. прийшла смс: "я в тебе під під"їздом". спистилася. і чого він приперся? найменше мені хотілося його бачити. я йому то і сказала. потринділи під під"їздом. сіди в його машину - потринділи і звичайно, що не помирилися. навіть не попрощалися. а мені і не хотілося миритися і зараз не хочеться. хочу сидіти дома і нікого не бачити. все.

---

в моєму життя дещо змінилося, дещо важливе: тепер мені здається, що в мене з"явилося місце в цьому світі, а раніше я просто блукала по просторах власної фантазії, у світі напіввигаданому, напівсправжньому і думала, що так буде завжди.
тепер я все надто реально усвідомлюю, надто практично думаю.
мені навіть писати важко. може, вже відвикла від ведення щоленника?


розкажу ще накінець про свої вихідні. провела я їх не дуже класно, але таки корисний експіріанс маю.
Роман захотів поїхати на авторинок в Івано-Франківськ, бо хоче купти машину... їхати він мав зі своїм другою Юрою. я захотіла поїхати з ними.... виїхали ми десь 6:30 в суботу зранку. приїхали на той ринок, а там майже пусто.... сказали, що в неділю буде більше...... але ввечері Юра ще з якимось своїм другом напився, поперся кудись шукати пригод на свою дупу і знайшов.... вернувся весь побитий і звичайно, що зранку встати і сісти за кермо він не міг....... безвідповідальний такий.......... верталися ми з Романом поїздом......давно я на поїзді нікуди не їздила.......жахливі в нас поїзди....

---

давно нічого не писала....
так багато змінилося з того часу... я змінилася, мабуть....і розівчилася писати.....вже 15 хв пишу цей пост
почну з початку....сьогоднішнього дня
встала
поснідала
пішла на пари
маю дві п"ятірки
прийшла додому
побавилася з Алісою - то моє кошенятко маленьке, нечемне.....
сиджу за компом. голодна. щоб то поїсти?
більше не знаю, що писати....

---

вернула дайрі з архіву
з"явилося бажання знову тут щось писати...

---

прожити разом 35 рокыв ы розлучитися..... ы таке буваэ...

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

в мене новий щоденник

---

тре конче в когось закохатися!!! кандидати є?

---

мені кажуть, що я живу ніби відгороджена від іншого світу....ніби у своєму власному і взагалі неадекватно сприймаю все, що відбувається навколо....
мені страшно

---

1.Отмечаетесь в комментариях, а я вам даю ЦВЕТ.
2. Вы пишете на своем дайрике 4 ассоциации с этим цветом, а именно:
а) связанную с детством;
б) связанную с чувством;
в) связанную с природой;
г) связанную с чем/кем угодно.

domenika дала мені чорний колір

а) темрява, якої я дуже боялася
б) спокій, який я люблю
в) ніч, яку я теж люблю
г) кава....без коментарів)

---

шось я не відчуваю весну... не чую її запаху...

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

можна роками знати людину, бачити її кожен день і не відчувати, куди рухається її душа, не відчувати як пахнуть її думки, і не бачити, якого кольору набувають її емоції, коли вона думає про тебе... а можна не простягаючи рук, доторкнутись до чужої душі...


(ці рядки не стосуються жодного А.)